Мораль і духовність в українській етнопедагогіці

Визначне місце в народній педагогіці посідає моральне вихован­ня. Це один із провідних напрямів формування особистості. Поряд із розумовим моральне виховання є важливою складовою виховної системи народу.

Народ завжди ставить поряд розум і мораль як основну окра­су людини: «Розум - найбільше багатство», «Мораль чиста -краще всякого намиста».

Як відомо, мораль - це система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей, одна з форм суспільної свідомості; це сукупність правил, норм співжиття, поведінка людей, що визначають їх обов'язки, ставлення один до одного і до суспільства.

В українській етнопедагогіці з поняттям «мораль» межує і поняття «духовність». У науковому обігу вживається поняття «духовно-моральне виховання».

Духовність - це сукупність психічних явищ, що характери­зують внутрішній суб'єктивний світ людини, основні риси куль­турної спрямованості особистості: її інтереси, переконання, по­гляди, ідеали, світогляд, ставлення до життя, людей, до себе, своїх обов'язків, це бажання, воля, естетичні й моральні почуття осо­бистості.

Мораль і духовність стосуються виявлення трьох головних сил людини: мислення, відчування (почуття), хотіння (бажання). Ці сили зумовлюють помисли, життєві кроки, вчинки, поведінку людини. Духовно-моральне виховання передбачає формування у людини високої духовності і моралі.

Мораль українського народу, що лягла в основу його етнопедагогіки, етнопедагогічного ідеалу, послідовно й безкомпромісно відстоює доброчинну поведінку людини, гуманність поглядів, бла­городність думок, чистоту помислів. Народна педагогіка не ви­знає жодних причин, які б давали підстави для відхилення від норм моралі у повсякденному житті.


6477963634306133.html
6478031248682049.html
    PR.RU™