Історія виникнення нотаріту в Стародавньому Сході, Стародавньому Римі.

Початок створення нотаріату має давні витоки. В слові «нотаріус» міститься дієслово «нотувати» (записувати, атестувати), тобто з давніх давен під словом «нотаріус» мався на увазі писар. Передвісники нотаріусів з’явилися в Стародавньому Римі. До їхніх обов’язків входило не тільки складання грамот та клопотань, але й оформлення різноманітних угод. За тих часів існувало два види писарів - ті, які перебували на державній службі та ті, що утримувалися приватними особами. Писарі, які перебували на державній службі, обиралися магістратом з римських громадян, які не були позбавлені громадянської честі, довічно. Вони виготовляли публічні документи, робили виписки та видавали копії з документів, готували декрети та розпорядження магістра і зберігали їх. Серед писарів, які утримувалися на службі у приватних осіб, були вільновідпущені, ті, що працювали по найму, та іноді раби. Вони виконували писарські функції на вимогу господаря.

Однак, при цьому існувала ще третя, особлива категорія осіб, зайнятих оформленням правових документів та матеріалів. Це - табеліони, вільні люди, які не перебували на службі держави і приватних осіб. Табеліоном міг стати громадянин, що мав правові знання, прийнятий до корпорації табеліонів і затверджений на посаді префектом міста. Табеліони складали юридичні акти та судові папери за винагороду і під контролем держави. Свої функції вони могли виконувати виключно в конторах, і для надання документу, складеному табеліоном. характеру публічного акта, його необхідно було внести до судового протоколу. Після цього суперечок щодо справжності цього акта не виникало. Саме табеліони стали батьками нотаріату.

Писарі-нотаріуси були відомі ще за період античної цивілізації в долині Нілу. Там і зараз є зображення писаря, який тримає калам у руці, при ньому маленька палітра з двома заглибленнями для чорної та червоної фарб - саме таким було оснащення писаря. Калам - це очеретяна паличка, що застосовувалася на Сході замість пера для написання. Функція писаря передавалася від батька до сина, саме від батька син отримував знання. На той час існували навіть родини писарів. Діти писарів отримували певну освіту, їхнє навчання проходило за допомогою лозини, а іноді батога, звідти пішло - “вухо у нього на спині”. Писар Стародавнього Єгипту мав різні сфери діяльності - його засвідчення потребували польові роботи, комерційні операції, вирішення адміністративних проблем, армія, іноді писарі виконували функції жерців.



Доба після 2000 року до н. е. називається Середнє царство. Знайдені документи тих часів нагадують акти, отже, мав бути і той, хто їх складав, тобто писар-нотаріус. Кількість документів збільшилася за часів Нового царства (приблизно 1560-1060 p.p. до нашої ери). Тоді внутрішні конфлікти врегульовували саме писарі, які спеціально займалися судовими питаннями; кенебет - вид ради, що складалася зі знаті; не існувало постійно чинних судових інституцій; стабільність забезпечували спеціальні писарі, які зналися на адміністративних справах і були зобов’язані зберігати архіви. Не існувало відмінностей між цивільним та кримінальним правом. Писарі слідкували за сплатою, продажем, позикою предметів, орендою та продажем худоби. Серед актів можна відстежити і такі, що сьогодні ми віднесли б до сімейного права.

Приблизно у 720 році до нашої ери (в період Нового царства) договірне право зазнало карколомних змін. З цього моменту документ містить дату, природу здійснюваної юридичної операції, перелік свідків (фіксуються їхні прізвища, походження, сімейні зв’язки, сфера діяльності) і головне - підписи сторін і тієї особи, кого сьогодні ми називаємо нотаріусом.

Цивілізація Стародавнього Єгипту на перший погляд здається сталою, але три мільйони років змінили погляди, речі. При цьому тільки по відношенню до Стародавнього Єгипту можна сказати, що саме тут поняття права було абсолютно фундаментальним, уся система епохи фараонів базується на концепції Маат -”Правди-Справедливості”. Вона зображувалася у вигляді колінопреклонної жінки з пір’ям страуса на голові. Це вона забезпечувала порядок у світі, стабільність у космосі. Саме під її наглядом фараон встановлював порядок, добробут, забезпечував перемогу над зовнішнім ворогом.

У Стародавній Греції за часів Аристотеля, Плутарха, Діогена нотаріуси почали оформлювати та реєструвати договори, посилаючись як на приватне, так і на державне право. В Римській імперії вперше про нотаріусів згадується в записах секретаря імператора Цицерона. Саме слово “нотаріус” має римське походження і відноситься до 103 року до різдва Христового. Саме при Цицероні нотаріуси отримали особливі повноваження, адже з’явилася можливість реєструвати різні акти, що підписувалися сторонами, а підписи сторін ідентифікувалися. Робота нотаріусів піддалася суттєвій реорганізації. Деяким нотаріальним актам була надана сила доказу та обов’язковості. В судових процесах за участі суду присяжних, при допитах свідків, оголошенні вироку постала необхідність у присутності нотаріуса. Нотаріуси вже не працювали особисто, а утворювали колективи-компанії, держава навіть взяла на себе обов’язок регламентувати рівень гонорарів за нотаріальні дії. Професія нотаріуса набула популярність. У цей час церква затверджує міжнародну юрисдикцію, і церковні нотаріуси стали виконувати нотаріальні дії в будь-якому куточку імперії.

Коли Римська імперія була знищена варварами-руйнівниками, нотаріат практично зник разом із західною її частиною. Єдина структура, що збереглася - церква. В умовах хаосу та розладу церква взяла на себе функції уряду, в тому числі щодо питань нотаріату. Частина освічених церковнослужителів розуміла значення римського права і сприяла його збереженню, але одночасно церква і гальмувала подальший розвиток.

Візантійці, як і римляни, були чудовими юристами, вони продовжили римські традиції. В шостому столітті імператор Юстиніан, що правив з 527 по 565 роки, став першим діячем цієї епохи, який об’єднав нотаріусів у групи та колегії і видав повну збірку юридичних законодавчих актів. Одночасно Юстиніан промовляв: «Ця праця видається мені важкою, майже неможливою, та завдячуючи Богу ми знайшли шлях до спокою. Я вірю Богу та його силі у вирішенні найскладніших починань». Юстиніан офіційно затвердив судового нотаріуса, якому було доручено стати суддею, вершити свободу правосуддя і редагувати юридичні акти. Саме законодавство Юстініана визначило для нотаріусів місце вчинення нотаріальних дій - нотаріальну контору, повноваження, в рамках яких вони діють, порядок роботи, адміністративну відповідальність нотаріусів перед Міністерством юстиції, рівень юридичної підготовки для призначення на посаду нотаріуса, чисельність нотаріусів в адміністративному районі.


6478376387246153.html
6478438998867037.html
    PR.RU™